Інформація щодо розгляду кримінального провадження відносно Павлишина В.Д. і інших осіб, які обвинувачувались у вимаганні грошових коштів, в тому числі 18.08.2016 року неподалік ТЦ ЦУМ м. Полтави

09.07.2018 року колегією суддів Октярського районного суду м. Полтави ухвалено вирок, яким: Павлишина В.Д. визнано винуватим за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.355 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців і 18 днів.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції 26.11.2015 року так званий «Закон Савченко») йому зараховано у строк покарання період перебування під вартою з розрахунку, що один день тримання під вартою відповідає двом дням позбавлення волі, що відповідає 1 року 6 місяцям і 18 дням обмеження волі.

Призначене Павлишину В.Д. покарання є наближеним до максимальної межі санкції ч.1 ст.355 КК України, яка передбачає до 2 років обмеження волі і на час постановлення вироку вже було відбуте повністю.

У пред’явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 186 КК України Павлишина В.Д.– визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні кримінального правопорушення.У пред’явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 189 КК України Павлишина В.Д. та Іващенка О.І. – визнано невинуватими та виправдано за недоведеністю їх участі у вчиненні кримінального правопорушення.У пред’явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 189 КК України Іващенка О.І., Рубльова О.О., Мурейка В.В., Мирошниченка Р.В.– визнано невинуватими та виправдано за недоведеністю їх участі у вчиненні кримінального правопорушення.

            Судом було встановлено, що у період часу з кінця травня по 18 серпня 2016 року Павлишин В.Д. умисно, із погрозами застосування насильства над потерпілим Т., в телефонних розмовах та періодичних особистих зустрічах примушував останнього до виконання цивільно-правових зобов’язань із повернення боргу в сумі 10 000 доларів США, отриманого згідно розписки від 02 травня 2014 року.

Інша частина обвинувачення, в тому числі, участь у вчиненні злочинів інших осіб в судовому засіданні не була доведена, як того вимагає Закон.

При цьому частина доказів була визнана судом недопустимими через відсутність відповідних дозволів на проведення окремих слідчих (розшукових) дій, ряд процесуальних документів містили ознаки фальсифікації, оглянуті судом відеозаписи, відомості показань свідків і потерпілих та інші докази не свідчили, що Іващенко О.І., Рубльов О.О., Мурейко В.В. та Мирошниченко Р.В.18.08.2016 року допустили більше правопорушення ніж дрібне хуліганство (ст.173 КУпАП - образливе чіпляння до громадян, нецензурна лайка), що не є кримінально карним.

Їх поведінка свідчила, що вони викликали водія потерпілого «Т» вийти з автомобіля для розмови, в тому числі, в присутності працівників патрульної поліції.

Доказів наявності у них попередньої змови на вчинення злочину та участі в її реалізації суду не представлено.

Обвинувачені мотивували таку свою поведінку обуренням щодо протиправних дій «Т», який допустив проїзд у зону проведення дорожніх робіт, що знайшло своє об’єктивне підтвердження, оскільки цього дня на вказаній вулиці було повністю знято дорожнє покриття, стояла дорожня техніка та робочі, в’їзд туди був обмежений.

При цьому вказаними обвинуваченими потерпілому жодних тілесних ушкоджень не спричинено, не пошкоджено його майно та вимог майнового характеру йому не пред’явлено. Їх показання нічим не спростовані.

Мотивами перекваліфікації дій Павлишина В.Д. з ч.3 ст.189 на ч.1 ст.355 КК України стало установлення судом в його діях примушування гр-на «Т» до виконання цивільно - правових зобов’язань з погрозами насильства за відсутності ознак вимагання.

Так, під час судового розгляду було досліджено відповідну письмову розписку, від 02.05.2014 року, згідно якої громадянка «У» та потерпілий «Т» отримали у дружини обвинуваченого Павлишина В.Д., із якою він спільно проживає, вказану грошову суму з терміном повернення 2 роки, з відповідними відсотками. Сам потерпілий «Т» не заперечував отримання грошей та їх неповернення через проблеми в бізнесі.

Відповідно до ст.96 КПК України суд зобов’язаний перевіряти достовірність свідчень учасників справи, в тому числі шляхом перевірки їх попередньої репутації, судимостей. З витребуваних судом за клопотанням учасників справи матеріалів вбачалось, що потерпілий «Т» раніше притягувався до кримінальної відповідальності за серію корисливих злочинів, в тому числі із застосуванням обману при отриманні коштів та невиконанні взятих на себе зобов’язань щодо декількох осіб в іншому районі області.

Щойно потерпілий «Т» дав показання у даному проваджені, справа щодо нього за інкримінованими йому злочинами за ч.2 ст.185 та ч.2 ст.190 КК України поліцією була закрита. Також враховано, що потерпілий «Т» неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху та застосованих до нього заходів безпеки. Усе це та інші обставини, які наразі не підлягають розголошенню, вочевидь дали суду підстави не сприймати усі його показання як неспростовну істину. Водночас, інші підтверджувальні докази, які б безумовно свідчили про вимагання у нього коштів, надані не були.

Зокрема, про відкрите викрадення золотих виробів потерпілий «Т» звернувся до поліції лише через півтора місяця після описаних ним подій та жодних свідків чи інших доказів цьому представлено не було. Потерпілий «К» теж звернувся до поліції про вимагання у нього коштів лише за сплином більш ніж 8 місяців після вказаного ним та не забезпечив надання суду належних і допустимих доказів. При цьому тілесні ушкодження йому теж не спричинялись, погроз застосування зброї не було, його майно не пошкоджувалось і, з його слів, обвинувачені взагалі перестали з ним спілкуватись ще на початку 2016 року.

Суд зазначає, що зобов’язаний діяти лише у спосіб та межах, передбачених Конституцією та Законами України.

Покладення в основу обвинувачення не перевірених належним чином припущень органів слідства є неприпустимим в демократичному суспільстві та безумовно призводить до свавілля і притягнення до відповідальності невинних, що вже мало місце в 20 - 30-і роки ХХ століття та під час останній подій в Україні та призводить до катастрофічних наслідків.

Колегією суддів при вирішенні справи було застосовано вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод щодо необхідності справедливого розгляду справи та забезпечення доведеності провини обвинувачених поза розумним сумнівом, рішення Європейського Суду з прав людини у справах «Мирилашвілі проти Росії»,  «Кобець проти України» та «Авшар проти Туреччини», а також вимоги чинного законодавства зокрема ст.62 Конституції України, кримінально-процесуальний і кримінальний кодекси, закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Прес служба суду.