Чергове затримання підозрюваного у корупції насправді виявилось класичною провокацією

10.08.2018 року Октябрським районним судом було виправдано полковника служби цивільного захисту Б, який органами досудового слідства (військовою прокуратурою Полтавського гарнізону) обвинувачувався за ч. 2 ст. 369-2 КК України в одержанні неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

Мотивами виправдання слугувало встановлення в судовому засіданні явних ознак провокації злочину з боку заявника Т і правоохоронних органів, а також відсутність в діях Б об’єкту посягання і умислу на будь-які протиправні дії.

Зокрема, детальним дослідженням та ретельним аналізом усіх наданих суду доказів було встановлено, що заявник Т замість відвідування Центру надання адміністративних послуг і заповнення відповідної декларації, будучи під активним контролем правоохоронних органів, через своїх знайомих ініціативно зв’язався із обвинуваченим Б, щодо якого показово задіяв різноманітні методи психологічного впливу та втерся до нього в довіру, після чого схилив до надання йому консультаційної допомоги.

На що останній, будучи вихованою і тактовною людиною, виконуючи свій обов’язок громадянина і державного службовця, діючи в унісон із гаслом служби з надзвичайних ситуацій, погодився, організувавши надання йому допомоги у здійсненні консультативних послуг зі складання відповідної декларації, не здійснюючи жодного впливу на осіб, уповноважених на виконання функцій держави та не прохаючи жодної винагороди, оскільки такі докази відсутні.

При цьому слід зазначити, що Б раніше не судимий, до відповідальності не притягувався, постійно займався суспільно-корисною працею, громадською і волонтерською діяльністю, за що неодноразово нагороджувався відзнаками та медаллю «За гідність і патріотизм», жертовність та небайдужість, характеризується виключно позитивно, досяг достатньо високого звання та посади, в поле зору поліції не втрапляв, його посада не несе високих корупційних ризиків.

  Жодні відомості про попередню поведінку чи риси характеру Б, які би свідчили про схильність до отримання неправомірної вигоди матеріали справи не містять.

Після відповідної консультації в центрі надання адміністративних послуг та отримання бажаної декларації, без попередньої домовленості,  а з власної ініціативи заявник Т очікував саме обвинуваченого Б, якому з власної ініціативи вклав у руки чорний, непрозорий, легкий, на вигляд пустий поліетиленовий пакет, де напередодні зберігав свої ж документи, пояснивши необхідністю потримати та викинути, при цьому не попередив про наявність там грошей в сумі 10 000 грн., після чого швидко пішов звідти і негайно повідомив правоохоронців по телефону про виконання завдання, а обвинуваченого Б одразу оточили й затримали.

При просвічуванні спеціальною лампою, руки останнього не мали свічення та негласні відеозаписи події не свідчать про його ознайомлення з вмістом пакету.

Ці обставини, вочевидь свідчили про спонукання обвинуваченого Б до вчинення протиправних дій, тому суд прийшов до висновку, що провокація злочину знайшла своє об’єктивне підтвердження в «класичному вигляді», оскільки в матеріалах кримінального провадження наявні усі ознаки цьому притаманні відповідно до позицій Європейського суду з прав людини, у поєднанні з правовою невизначеністю інкримінованої норми та очевидними ознаками фальсифікації основоположних доказів.

Зокрема, в судовому засідання було підтверджено, що правоохоронні органи не обмежились пасивним розслідуванням даної справи, не приєднались до ймовірної протиправної поведінки обвинуваченого, а разом із заявником Т самі спровокували її.

Судом при вирішенні справи було застосовано Конвенцію про захист прав і основоположних свобод та низку рішень Європейського Суду з прав людини у справах «Мирилашвілі проти Росії», «Стіл та інші проти Сполученого Королівства», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Худобін проти Росії», «Ваньян проти Росії, «Раманаускас проти Литви», «Носко і Нефедов проти Росії», «Таранекс проти Латвії», «Баннікова проти Росії», а також актуальні постанови Верховного Суду, в тому числі від 06.03.2018 року.

Слід зазначити, що провокування злочину, до якого іноді вдаються правоохоронні органи за для покращення показників своєї діяльності і створення позитивного іміджу, є удаваною протидією корупції та є неприпустимим і кримінально карним у демократичному суспільстві (ст. 370 КК України).

Зі змістом вироку можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/75812997

Прес-служба суду