Результати розгляду клопотання прокурора про продовження строку домашнього арешту щодо учасників, так званої справи «Арки»

Сьогодні судом під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку домашнього арешту щодо учасників, так званої справи «Арки» в м. Полтаві, змінено запобіжний захід на особисте зобов’язання, оскільки прокурором не доведено існування будь-якого із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, які б давали підстави для продовження такого запобіжного заходу.

Змінюючи запобіжний захід, суд керувався  положеннями статей 184 та 199 КПК України, які зобов’язують прокурора не тільки посилатися на ризики, зазначені у статті 177 КПК України, а й викладати обставини, на підставі яких він дійшов висновку про наявність  одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини, обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м’яких запобіжних заходів, обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов’язків, передбачених частиною п’ятою статті 194 цього Кодексу.

Цих вимог закону прокурор не дотримався, а в черговий раз, звертаючись до суду з аналогічними клопотаннями,  наполягав лише на необхідності встановлення заборони для обвинувачених залишати місце проживання в нічний час з 23 до 06 години без наведення мотивів та обґрунтування цих обмежень, констатація чого з погляду процесуальної необхідності, на думку суду, є сумнівною та  недоцільною.

Вирішуючи питання про необхідність зміни запобіжного заходу щодо обвинувачених, суд виходив з положень частини 5 статті 17 КПК України, відповідно до якої поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою, а також з практики Європейського суду з прав людини, який у рішеннях «Гюсеїн проти Туреччини», від 08.08.2006 року, «Биков проти Росії» від 10.03.2009 року, Мамедова проти Росії» від 01.06.2006 року, «Каучор проти Польщі» від 03.02.2009 року констатував порушення Європейської конвенції з прав людини у разі не наведення доказів наявності підстав тримання особи під вартою (до якого прирівнюється і домашній арешт), а лише їх перерахування, при цьому ознаки вини особи та серйозність покарання самі по собі не можуть бути достатніми, щоб виправдати продовження позбавлення волі протягом тривалого періоду, мотивування якого з очевидним порушенням презумпції невинуватості за жодної обставини не може слугувати за правомірну підставу для позбавлення волі. У справі «Клішин проти України» від 23.02.2012 року ЄСПЛ указав, що абстрактна можливість перешкоджання кримінальному провадженню є недостатньою для обґрунтування обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Порушення вимог п. 3 ст. 5 Конвенції було констатоване і в рішеннях «Боротюк проти України» від 16.12.2010 року, «Третьяков проти України» від 29.09.2011 року та «Цигоній проти України» від 24.11.2011 року, оскільки при продовженні термінів тримання під вартою використовувались стереотипні формулювання без розгляду конкретних обставин справи та не було розглянуто можливість застосування альтернативних триманню під вартою запобіжних заходів.

Крім того, при вирішенні цього питання суд врахував бездоганну, за весь час розгляду кримінального провадження, процесуальну поведінку обвинувачених, їх соціальний статус, наявність на утриманні неповнолітніх дітей, працевлаштованість тощо.

З метою забезпечення належної поведінки обвинувачених суд поклав на них обов’язки відповідно до статті 199 КПК України прибувати за кожною вимогою до суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; утримуватися від спілкування з потерпілими та свідками по матеріалах кримінального провадження.

Прес-служба суду