Черговий виправдувальний вирок із застосуванням міжнародно-правових норм

У справі 554/8954/20 судом було виправдано колишнього заступника директора Департаменту екології та природних ресурсів Б., оскільки в судовому засіданні не було надано доказів, що були вчинені кримінальні правопорушення, передбачені ч. 3 ст. 368, ч. 3 ст. 369-2 КК України, в яких його обвинувачували.

Суд дійшов таких висновків.

Виправдувальний вирок ухвалюється, в тому числі у разі, якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа, в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 373 КПК України).

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом (ч. 3 ст. 62 Конституції України, ч. 2 ст. 17, ч.1, 3 ст. 373 КПК України).

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

З показань обвинуваченого Б убачається, що, перебуваючи на посаді директора Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської облдержадміністрації, він діяв правомірно і добросовісно та не пропонував заявнику К передати йому неправомірну вигоду в сумі 50 000 грн за здійснення дій у межах повноважень щодо проведення процедури оцінки впливу на довкілля, видачу позитивного висновку з ОВД та завантаження його до Єдиного реєстру з ОВД.

Жодними доказами (свідченнями, аудіо,- відеоматеріалами, письмовими документами, тощо), показання Б поза розумним сумнівом не спростовано, оскільки, навіть свідок К такої дати суду не вказував, конкретних доказів цьому не надав, з цього приводу одразу до правоохоронних органів не звернувся, заходів щодо документування, на його думку, протиправної діяльності своєчасно не вживав, хоча такий попередній досвід мав, зокрема, у загальновідомій справі нардепа Мосійчука І.В.

Водночас, зібрані у справі докази свідчать, що виконання Департаментом висновку з оцінки впливу на довкілля для товариства відбувалось на підставі офіційного договору та офіційного платежу на рахунок Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської ОДА. Будь-яких порушень при його складанні, реєстрації, оприлюдненні та видачі замовнику не виявлено. Безпосередня виконавиця висновку до жодного виду відповідальності з цього приводу не притягується та не підтвердила будь-якого впливу на неї.

31.03.2020 року за розпорядженням Полтавської обласної державної адміністрації № 71-к від 30.03.2020 року Б було звільнено з займаної посади директора Департаменту екології та природних ресурсів, інших посад із цього часу він не займав, тому перестав бути службовою особою.

Належних та допустимих доказів впливу чи обіцянки впливу з боку Б після його звільнення з указаної посади, на бувшу підлеглу К чи інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, з метою одержання неправомірної вигоди у справі не здобуто.

У жодних із зафіксованих слідством розмов Б прямо не йдеться про вимагання ним від К неправомірної вигоди саме за будь-який вплив на прийняття особами, уповноваженими на виконання функцій держави яких–небудь рішень. Контекст та своє розуміння непрямих розмов вичерпно пояснив Б у своїх показаннях суду, які не спростовані. Надання розмовам Б іншого значення, ніж те, що він пояснив є лише припущенням й не може бути використано, в якості прямого доказу обвинувачення, а сукупності непрямих доказів, що надані стороною обвинувачення в її інтерпретації вочевидь недостатньо для обвинувачення особи у вчиненні тяжкого злочину та тривалого ув’язнення.

Заявник К звернувся до правоохоронних органів лише 05.05.2020 року, тому попередні обставини, про які він дав показання, та які відображені в обвинувальному акті жодним чином не фіксувались, аудіо, - відеозаписи відсутні, жоден інший свідок їх не підтвердив.

Подальша перевірка свідчень К про вимагання, з його слів у нього неправомірної вигоди, суперечить вимогам законодавства, в тому числі щодо заборони «провокації злочину».

Суд зазначив, що наявність державного інтересу не можна використовувати, в якості обґрунтування щодо використання доказів, отриманих в результаті поліцейської провокації, оскільки застосування таких доказів наражає обвинуваченого на ризик остаточно позбавитись справедливого судового розгляду із самого початку; внутрішньодержавне законодавство не повинно дозволяти використання доказів, отриманих в результаті підбурювання з боку державних агентів.

У період 27-28.05.2020 року заявник К у спілкуванні з Б задіяв модель симулювання протиправної поведінки, хоча для цього не було жодних підстав.

При цьому здійснював наполегливе покваплення бажаної необхідності отримання висновку з оцінки впливу на довкілля, хоча він був виготовлений раніше на його користь, оприлюднений та вручений уповноваженій особі, проявляв демонстрацію своєї необізнаності та прагнення до конструктивних змін, під приводом необхідності отримання та впровадження бажаного документу, який, судячи з усіх обставин справи, йому насправді потрібен не був і відповідною діяльністю він до цього часу не займається, схилив обвинуваченого до надання йому консультаційної допомоги.

Навіть після отримання відповідного висновку заявник К наполегливо спонукав Б до зустрічі з ним та виконавицею висновку, передачі їм винагороди, а при останній зустрічі та передачі коштів навіть не повідомив, за що ці кошти.

У даному провадженні суд прийшов до висновку, що провокація злочину знайшла своє об’єктивне підтвердження, оскільки в матеріалах кримінального  провадження наявні усі ознаки цьому притаманні, відповідно позицій Європейського суду з прав людини у поєднанні з очевидними ознаками недопустимості основоположних доказів.

При цьому судом вочевидь з’ясовано, що заявник К, достовірно знаючи, що Б вже не є службовою особою та діє як цивільна особа вдався до отримання у нього консультацій, вів з ним перемовини, в тому числі, щодо поставки авто іноземного виробництва, пропонував подальшу співпрацю та плідні ділові стосунки, а 28.05.2020 року передав йому кошти, прогнозуючи подальшу співпрацю та супроводження його проєктів, в тому числі щодо подальшого післяпроєктного моніторингу, однак дав показання, що фактично виступав викривачем.

У цих правовідносинах, суд, керуючись засадами розумності, добросовісності та справедливості, застосовував доктрину, яка базується на римській максимі venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, яка не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Судом при вирішенні справи було застосовано Конвенцію про захист прав і основоположних свобод та низку рішень Європейського Суду з прав людини у справах «Мирилашвілі проти Росії», «Стіл та інші проти Сполученого Королівства», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Худобін проти Росії», «Ваньян проти Росії, «Раманаускас проти Литви», «Носко і Нефедов проти Росії», «Таранекс проти Латвії», «Баннікова проти Росії», а також актуальні постанови Верховного Суду, в тому числі від 06.03.2018 року.

Слід зазначити, що провокування злочину, до якого іноді вдаються правоохоронні органи за для покращення показників своєї діяльності і створення позитивного іміджу, є удаваною протидією корупції та є неприпустимим і кримінально карним у демократичному суспільстві (ст. 370 КК України).

Вирок ще не набрав чинності та може бути оскаржений до Полтавського апеляційного суду.

Пресслужба суду