ІНФОРМАЦІЯ для громадськості щодо обставин винесення Октябрським районним судом м. Полтави постанови у справі про адміністративне правопорушення від 17 червня 2021 року, про яку 02.11.2024 року деякі інтернет-ЗМІ м. Полтави публікували дописи

ІНФОРМАЦІЯ

для громадськості щодо обставин винесення Октябрським районним судом м. Полтави постанови у справі про адміністративне правопорушення від 17 червня 2021 року,про яку 02.11.2024 року деякі інтернет-ЗМІ м. Полтави публікували дописи, з посиланням на ухвалу ДДП ВРП від 23.10.2024 року

11.06.2024 року до Вищої ради правосуддя надійшла скарга підприємиці з міста Івано-Франківська Буртник Х.В. на постанову Октябрського районного суду м. Полтави від 17.06.2021 року про закриття провадження  за ст. ст. 124, 122-4, ч. 1 ст. 130 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративних правопорушень.

На її переконання, як стороннього спостерігача, бо ж вона не приймала участі у справі, постанова є невмотивованою, оскільки в основу доказування суддя поклав показання особи, що притягається до відповідальності і чотирьох свідків, а про інші докази маються вказівки, що вони не містять доказів вчинення правопорушень.

Відповідно до ухвали ДДП Вищої ради правосуддя, від 23.10.2024 року, матеріали дисциплінарного провадження не містять чітких та переконливих доказів, що неналежне мотивування судового рішення могло стати наслідком позапроцесуального спілкування, впливу на суддю чи будь-якої упередженості судді щодо учасників справи. Розгляд справи відбувався з фіксацією технічними засобами розгляду справи (відео- та аудіо- фіксація), що є проявом забезпечення гласності та публічності. Вказані дії судді можуть доводити, що суспільний резонанс був врахований судом. Під час розгляду дисциплінарної справи не встановлено чітких та переконливих доказів, які могли б свідчити, що в діях судді є всі елементи складу дисциплінарного правопорушення, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Слід також зазначити, що розгляд справи відбувався відкрито у залі суду, із застосуванням відео, - звукозапису, з участю особи, що притягається до відповідальності, її захисника, свідків, які допитувались окремо один від одного. Усім учасникам процесу роз’яснялись їх права та обов’язки. Тобто були дотримані вимоги ст. ст. 268-272 КУпАП.

Було дотримано правила підсудності – за місцем вчинення інкримінованого правопорушення та розумні строки розгляду справи.

Процедуру розгляду справи було дотримано. Враховуючи, що захисником було заявлено клопотання про виклик свідків, суд, з огляду на засади змагальності та забезпечення особі, що притягається до відповідальності, права на захист, його задовольнив і допитав свідків окремо один від одного.

При допиті суд з’ясував анкетні дані та зобов’язав дати правдиві показання. Показання свідки давали спочатку у вільній розповіді, потім суд надавав можливість учасникам процесу задавати питання й сам їх ставив. Отже свідки у процесуальний спосіб викликані та допитані судом.

Заходів фізичного чи психологічного впливу до свідків судом не застосовувалось, оскільки такі методи є забороненими.

Показання, дані безпосередньо суду, особою, що притягалась до відповідальності та чотирма свідками, які ніким (нічим) не спростовані, оцінені судом як такі, що узгоджувались між собою та не суперечили іншим матеріалам справи.

Суд вважав таку кількісну та якісну сукупність доказів вагомою і такою, що у розмінні прийнятного стандарту доказування «поза розумним сумнівом» не підтверджує факту керування громадянином Б транспортним засобом, а навпаки вочевидь його спростовує.

Доведеність за стандартом «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинено і обвинувачений є винним у цьому правопорушенні. Таке доведення може випливати із співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (п. 45 рішення у справі «Бочаров проти України»від 17.06.2011 року; п. 75 рішення у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 року; п. 52 рішення у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 року).

Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів у справах про адміністративні правопорушення покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.

Протоколи про адміністративні правопорушення у цій справі були складені не на місці вчинення правопорушення і не фіксували фактів перебування Б за кермом транспортного засобу, останній у протоколі зазначив, що із ним не згоден.

Даних про свідків та потерпілих, а також щодо наявності матеріальної шкоди кому-небудь та її грошового виміру протоколи не містили.

Безпосереднім переглядом відеозаписів з бодікамер працівників поліції, судом не встановлено факту керування громадянином Б транспортним засобом. На жодному відеофайлі не видно, щоб громадянин Б керував транспортним засобом, своєї провини у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди в установленому законом порядку не визнавав.

На одному з файлів, що були на оптичному диску, здалеку та під кутом видно момент наїзду автомобілем чорного кольору на опору, але взагалі не видно водія та навіть державного номеру автомобіля. Жодні відомості про обставини (місце, час, спосіб) отримання цього відеозапису матеріали справи теж не містять. На інших відображено лише процедуру складання протоколів, коли працівники поліції прибули до громадянина Б додому за кілька годин після події. Останній не визнавав своєї провини в керуванні транспортним засобом у стані сп’яніння, скоєння ДТП та залишенні місця події.

На ньому особисто та його одязі слідів правопорушення не вбачається. До справи навіть не приєднано жодної фотокартки місця пригоди та транспортного засобу.

Відеозаписи підпадають під визначення електронних доказів, проте були надані суду на оптичному диску (в неопечатаному конверті), в небезперервних фрагментарних копіях, не завірених електронним цифровим підписом уповноваженої особи чи особи, яка склала протокол, тому не були допущені судом в якості належних, допустимих та достовірних доказів.

Відтак усі представлені суду відомості були розглянуті судом на засадах змагальності сторін.

Жодних належних, допустимих та достовірних доказів факту керуванням Б транспортним засобом у стані сп’яніння, вчинення ДТП та залишення місця події особою, що склала протокол про адміністративне правопорушення, не здобуто, про що прямо вказано в постанові та надано оцінку іншим наявним доказам, підстав відхиляти які у суду не було.

Суд, з огляду на засади безсторонності та неупередженості, не вправі самостійно відшукувати докази обвинувачення.

Постанова за результатами розгляду справи була оприлюднена того ж дня, коли прийнята в Єдиному державному реєстрі судових рішень, після набрання чинності направлена до Управління патрульної поліції, працівники якої мали можливість скласти відповідні протоколи на громадянина М, щодо якого виникли підозри у вчиненні адміністративних правопорушень.

У постанові роз’яснено право на її апеляційне оскарження, проте вона ніким не оскаржувалась та є чинною, тому обов’язковою для виконання.

Постановою Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13.06.2007 року «Про незалежність судової влади» звертається особлива увага на таке.

Відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР )  (статті  6, 126,  129)  державна  влада  в  Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу,  виконавчу та судову.  Судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону,  а вплив на них у будь-який спосіб  забороняється.  Незалежність  і  недоторканність суддів гарантуються Конституцією та законами України.

Гарантії незалежності  і  недоторканності  суддів  як  носіїв судової  влади та самостійності судів як судових органів визначено Конституцією та законами України.

Такими гарантіями,  зокрема,  є: здійснення   правосуддя   виключно   судами;   особливий   порядок призначення,   обрання,   притягнення   до   відповідальності   та звільнення   суддів;   здійснення   правосуддя    відповідно    до встановленої   законом   процедури;  таємниця  прийняття  судового рішення  і  заборона  її  розголошення;  обов'язковість судового рішення;  недопустимість втручання у здійснення правосуддя, впливу на суд  або  суддів  у  будь-який  спосіб,  неповаги  до  суду  та встановлення  відповідальності  за такі діяння;  особливий порядок фінансування  та  організаційного  забезпечення   судів;   належне матеріальне  та  соціальне забезпечення суддів,  а також визначені законом засоби забезпечення особистої безпеки  суддів,  їх  сімей, майна та інші засоби їх правового захисту;  функціонування органів суддівського самоврядування.

Незалежність судової  влади,  її  рівність із законодавчою та виконавчою владою є невід'ємними ознаками правової держави, в якій кожен   має   право   на  судовий  захист  своїх  прав  і  свобод. Незалежність судів встановлена в Україні як конституційний принцип організації  та  функціонування  судів  з метою забезпечення права осіб на  такий  захист.  Недоторканність  суддів  не  є  особистим привілеєм, а  к один з елементів статусу суддів  має публічно-правове призначення - забезпечити  здійснення  правосуддя незалежним, неупередженим і справедливим судом.

Таким чином,   реалізація   зазначених   правових    гарантій здійснення правосуддя є необхідною передумовою належного виконання судом своїх конституційних функцій із  забезпечення  дії  принципу верховенства  права,  захисту прав і свобод людини та громадянина, утвердження і забезпечення  яких  є  головним  обов'язком  держави (статті 3, 8, 55 Конституції України).

Не допускається  постановлення   рішень,   що   передбачають: неправомірне обмеження  прав,  свобод та законних інтересів інших осіб,  у тому  числі  обмеження публічної  компетенції  державних органів,  їх посадових чи службових осіб;  задоволення вимог осіб, які не є суб'єктами відповідних правовідносин.

Не допускається також постановлення рішень, які спрямовані на завдання  шкоди  іншим  особам,  довкіллю,  культурній   спадщині; надають  можливості  для  зловживання  правом;  порушують моральні засади  суспільства;  зобов'язують  до  вчинення  дій,  які  не  є обов'язковими за законом.

Відповідно  до  частини п'ятої статті 124  Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними,  доки  вони не   скасовані  в  апеляційному  чи  касаційному  порядку  або  не переглянуті  компетентним  судом  в  іншому  порядку,  визначеному процесуальним  законом,  в  межах провадження справи,  в якій вони ухвалені.

Виключне право   перевірки   законності   та  обґрунтованості судових  рішень має  відповідний  суд  згідно   з   процесуальним законодавством.  Оскарження  у  будь-який  спосіб  судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим   процесуальним   законом   порядком   у   справі  не допускається, і суди повинні відмовляти у  прийнятті  позовів  та заяв з таким предметом.

Органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді, не наділені законом повноваженнями оцінювати  законність  судового рішення.

Європейська асоціація суддів у пункті 2 Резолюції стосовно ситуації в Україні в сфері дисциплінарної відповідальності суддів (Тронхейм, 27 вересня 2007 року) наголошує, що суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності лише у випадках, коли мала місце не гідна його звання поведінка, наслідки якої є настільки серйозними і жахливими, що потребують накладення дисциплінарних стягнень.