ПРОВОКАЦІЯ В СУДІ НЕ ПРОХОДИТЬ

21.12.2019 року Октябрським районним судом м. Полтави визнано невинуватим та виправдано колишнього начальника управління інфраструктури і туризму Полтавської облдержадміністрації, який обвинувачувався в одержанні неправомірної вигоди за вчинення дій з використанням свого службового становища за ч. 3 ст. 368 КК України.

Громадянин К. з кінця січня по кінець червня 2017 року обіймав посаду начальника управління інфраструктури та туризму Полтавської обласної державної адміністрації та згідно покладених на нього обов’язків мав забезпечувати виконання покладених на очолюване ним управління завдань щодо реалізації державної політики у сфері транспорту на території Полтавської області.

Однак, відомості про те, що він з моменту призначення на посаду начальника управління інфраструктури та туризму Полтавської обласної державної адміністрації і до дати вчинення інкримінованих йому злочинів займався протиправною діяльністю чи допускав поведінку, яка з точки зору стороннього, поінформованого, розумного спостерігача дає підстави підозрювати його в корумпованості, відсутні.

Відтак матеріали справи не містили жодних підстав для правомірного залучення негласного «агента» та використання ним моделі симулювання протиправної поведінки щодо «лобіювання» інтересів приватного підприємця у частині оформлення ним певних дозвільних документів та уникнення негативних наслідків перевірок.

Отже, об’єктивних доказів того, що К. почав вчиняти протиправні дії до втручання правоохоронних органів та їх «агентів» не було.

Проте свідок М., який раніше працював оперуповноваженим колишнього УБОЗу та тривалий час очолює антикорупційну громадську організацію, будучи явно зацікавленим у результатах своєї «агентурної діяльності», вочевидь вдався до тиску на обвинуваченого, схиляючи його до вчинення злочину за рахунок таких засобів, як прийняття на себе ініціативи в контактах із заявником, наполегливе спонукання, приховані обіцянки фінансової вигоди, звернення до почуття жалю заявника, наполягання в очікуванні та спілкуванні саме із обвинуваченим, тощо. 

Хоча не було жодних об’єктивних доказів для припущення, що обвинувачений займається незаконною діяльністю.

З огляду на це правоохоронні органи перевищили межі, визначені у зв’язку з використанням моделі симулювання та вочевидь підбурювали заявника до вчинення злочину.

Суд зважив на безпідставність використання з боку «агента» моделі симулювання, непослідовність та алогічність дій з боку правоохоронних органів в частині отримання доказів, зокрема, за заявою А щодо інших осіб, яка стала приводом до внесення відомостей до ЄРДР, характер підбурювання та тиску, який чинили на обвинуваченого, в тому числі його подальше незаконне затримання під час стаціонарного лікування.

Доводи обвинуваченого та його захисника про фальсифікацію щодо нього справи та підбурювання були слушними, у той же час прокурор не довів, що факту підбурювання не було.

Таким чином, в судовому засіданні знайшло своє підтвердження, що правоохоронні органи не обмежились пасивним розслідуванням даної справи, не приєднались до ймовірної протиправної поведінки обвинуваченого, а разом зі свідком самі спровокували її.

При цьому в самого К. чи інших осіб не було вилучено жодних грошових коштів чи іншого майна - предмету неправомірної вигоди, тому відсутні об’єктивні та достовірні докази її одержання обвинуваченим.

Також матеріали справи не містять достатніх належних, допустимих та достовірних доказів того, що  К. прийняв пропозицію, обіцянку неправомірної вигоди, а так само прохав надати таку вигоду для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення ним в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої йому влади чи службового становища. А ще того чи мав він на це умисел і корисливий мотив.

Тобто, стороною обвинувачення не було наведено суду доказів наявності в діянні К. як об’єктивної, так і суб’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, у зв’язку з чим його і виправдано.

Судом при вирішенні справи було застосовано Конвенцію про захист прав і основоположних свобод та низку рішень Європейського Суду з прав людини у справах «Мирилашвілі проти Росії», «Стіл та інші проти Сполученого Королівства», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Худобін проти Росії», «Ваньян проти Росії, «Раманаускас проти Литви», «Носко і Нефедов проти Росії», «Таранекс проти Латвії», «Баннікова проти Росії», а також актуальні постанови Верховного Суду.

З повним текстом вироку можна ознайомитись за № 554/130/18.

PS

Суд вкотре зазначає, що провокування злочину, до якого іноді вдаються правоохоронні органи за для покращення показників своєї діяльності і створення позитивного іміджу, є удаваною протидією корупції та є неприпустимим і кримінально карним у демократичному суспільстві (ст. 370 КК України).

Прес-служба суду